Академія смерті

Рецензія на фільм

«Коли ти злиняєш на свій Нантакет, напевно, знімеш свою шикарну есесівську форму, вірно? Я так і думав. І це я не схвалюю. Будь моя воля, ти б носив цю форму все своє погане життя…»

«Безславні виродки»

Я дуже рідко починаю свої рецензiї з цитат, проте у даному випадку не втримався. Адже «Академія смерті» саме про це – про форму. І про людину, яка знайшла в собі сили зняти форму перш, ніж вона встигла прилипнути намертво.

Сьогодні, любi друзі, ми поговоримо про нацизм, а оповідачем виступатиме Денніс Ганзель – чудовий німецький режисер, чия творчість кожен раз вражає мене своєю різноманітністю і незмінною якістю. Рецензії на повчальну «Хвилю» і бездоганний «Смак ночі» можна почитати за посиланнями. А от про «Академію смерті» мені ще тільки належить розповісти.

Що ж, почнемо.

Націонал-політична академія

Серед науково-фантастичної та фентезійної літератури дуже широко поширений наступний сюжетний архетип – «навчання в школі». Зазвичай він розкривається наступним чином: звичайний підліток потрапляє в якийсь навчальний заклад, осягає тамтешні мудрості, навчається, дорослішає, заводить друзів і поступово розкриває в собі таланти, яких раніше не помічав. На цьому побудовані «Гаррі Поттер», «Зоряний десант» та величезна кількiсть інших творів. Той самий архетип використовує в своєму фільмі і Денніс Ганзель. Хіба що замість зіллєваріння та інших чарівних дисциплін Хогвардса, головний герой «Академії смерті» вивчає особливу німецьку магію – магію націонал-соціалізму.

Сюжет «Академії» вкрай простий і передбачуваний, проте у виконаннi Денніса Ганзеля він звучить абсолютно особливим чином. Ганзель чесний і неупереджений, у нього відсутнє бажання обілити або очорнити минуле, він просто робить те, що повинен – розповідає драматичну історію про дружбу, честь, нелегкий вибiр, про хороших та поганих людей.

Перше, на що звертаєш увагу, це деталі. Не фотографії природи, а дрібні та важливi символи епохи, що надають фiльму моторошний реалізм. Треба сказати, що Ганзелю дуже пощастило iз консультантами – під час Другої Світової його рiдний батько був інструктором у схожій академії.

Однак поспішу розчарувати шанувальникiв всілякої жесті – шокуючої ​​жорстокості або трешу у фільмі немає. Жахи нацизму без осаду розчинені у атмосфері картини, в характерах персонажів, в постійному пресингу і напрузі, що панують між кадрів. Навіть війна у фільмі лише згадується, але жодного разу не показується. Як я вже говорив, Ганзель зовсім не прагне накидати гною на минуле власної країни – він працює тонше.

Взагалі, кіно вийшло бездоганно народним, позбавленим елітарності і заумностi, воно повинно сподобатися абсолютно всім. На даний момент у «Академії смерті» немає жодного «червоного» відгуку на Кинопоиску. І мені складно пригадати ще якийсь фільм, настільки яскраво і доступно демонструючий всю нудотну принадність нацизму.

Учні

Головну роль в «Академії смерті» виконав Макс Рімельт, який зіграв настільки круто, що з тих пір Ганзель знімає його у всіх своїх фільмах. Макс зобразив Фрідріха – підлітка з робочої родини, який завдяки боксерським талантам (і виразної арійської зовнішності) отримує шанс вступити у Наполу – закриту академію, де готують майбутню політичну еліту фюрера.

Друга велика головна роль (і набагато більш драматична) відійшла Тому Шиллінгу. Він зіграв Альбрехта – цілковиту протилежність головного героя. Якщо Фрідріх показаний типовим «боксером» (у всіх сенсах цього слова), то Альбрехт це стовідсотковий інтелігент і інтелектуал, син високопоставленого нациста, і взагалі – вкрай прониклива і розумна людина. Саме в його уста вкладається ідейна начинка фільму, саме він є носіїм його ідей. Не будь у фiльмi Альбрехта – доля головного героя в Наполі однозначно склалася б інакше.

Інші ролі також вельми виразні, хоча багатьох акторів особисто я бачив уперше. Але всі вони запам’ятовуються – гауляйтер, керiвник Наполи, фізрук, багато учнів академії… Сам Ганзель теж виконав коротку, але символічну роль у власній картині – він зіграв першого тренера з боксу, який тренує Фрідріха.

В цілому, «Академію смерті» однозначно варто подивитися всім і кожному. Ганзель зняв вже друге кіно на моїй пам’яті, яке непогано було б показувати в школах. При всій своїй зовнішній простоті, воно справді здатне справляти враження і ворушити думки в голові. Дуже потрібний і важливий антивоєнний фільм… Блискуча робота.

Рецензент: Мейн Хаус

Комментарии (7)»